Друга дорога починається за заводом, неподалік од його чорного ходу, кудою вивозять жужіль та інші відходи і завозять залізо й кокс. Ця дорога веде, мов нитка, просто до «Вишень», бо її ніщо не перепиняє, не трапляється ні видолинків, ні горбів. Асфальт і бруківка тут — поняття з іншого світу, з вищої цивілізації, але нема й такого болота, по якому брьохаєш, кленучи весь світ. Часом із самоскида хтось кине на дорогу лопату-другу ще теплої жужелиці, й вона чесно справляє свою службу, як чесно виконують роботу ті люди, що, нашвидку пообідавши хлібом з бринзою або якимись консервами й запивши їжу холодною водою, беруться знову старанно насипати дрібний щебінь понад великими шосейними шляхами. Дорога та безрадісно тяглася через занедбане і майже безлюдне поле, яке викликало в уяві, особливо надвечір, неземні, марсіанські пейзажі. Раніше тут на полях вирощували лаванду і м'яту, але відколи завод розширився, став важливим і почав працювати на повну потужність, потребуючи все більше робочих рук, молодь із навколишніх сіл лишила домашні гнізда й переселилася в помолоділе й осучаснене місто Н. Селяни швидко поробилися промисловими робітниками, а лаванда і м'ята лишилися засихати на корені. Протягом двох-трьох років поле стало німим і пустельним. Тепер керівники аграрно-виробничих кооперативів б'ються над тим, як би замінити лаванду і м'яту іншими культурами, котрі б не потребували багато ручної праці й давали прибуток, розорюють окремі ділянки, випробовуючи то ту то ту культуру, але поле, не приймаючи новаторських експериментів, з кожним роком стає все більш «марсіанським», нагадуючи пейзажі інших, агротехнічно відсталіших планет.