Ось чому я наполягаю на своїй попередній назві — «Історія з собаками». Така назва нейтральна, і можна закластися, що й десять електронних машин визнають її вдалою. Слухайся електронних машин — і не пропадеш, — пожартував Авакум.

Двадцять четвертого жовтня надвечір троє статечних чоловіків із заводу спецсталей рушили через поле до славнозвісної корчми «П'яні вишні» міста Н. До неї було лише півтора кілометра, але під низько навислим небом корчма з усією околицею ледве мріла в тумані десь аж на обрії.

Що ж то за чоловіки подалися до знаменитої корчми не прямою «царською» дорогою, а через поле, і про який завод ідеться?

На заводі, про який мовиться, ллють і обробляють спеціальні сталі, особливі і за якістю, і за призначенням. А особливі сталі у всіх країнах світу — предмет небажаної цікавості, тому, цілком природно, ми не вживатимемо справжньої назв ї заводу, а назвемо його, наприклад, заводом спецсталей, або коротше ЗСС. З тих самих міркувань не подамо його справжнього місцезнаходження, а вкажемо лише на деякі прикмети, що їх можна зустріти будь-де в нашій країні. Так, наприклад, поблизу височіють гори, за якими в ясний день синіють ще вищі й величніші пасма. Дмухне з заходу вітерець — і дим заводу, повернувши на місто Н, за кілька хвилин перетворить смарагдове небо над містом на закіптюжене склепіння. Далі клуби диму повільно помандрують над рівниною, наче отара чорних буйволів, і помалу розтануть у просторі, обернувшись на примарну млу.

Отож до корчми «П'яні вишні» можна дістатися двома дорогами. Перша дорога рівна, широка й асфальтована, а друга подібна, принаймні тепер, до тих стежин, які люди колись називали «гайдуцькими». Магістраль переходить у головну вулицю міста Н, а далі тягнеться аж туди, де небо кінець кінцем сходиться з землею.